 |
|
|
 Статьи
Спортсмен чи тренер?
В 13-у випуску "Авіамоделізму України" (1-6 березня 2004р.) ми повідомляли про змагання з повітряного бою на Кубок захисника Вітчизни, що відбувалися на базі спорткомплексу "Чайка". Сьогодні у нас в гостях Ярослав Усманов, який на цих змаганнях виступав у якості механіка екіпажу, що посів перше місце.
Ярослав займається авіамодельним спортом вже 15 років. З перших змагань, в яких він брав участь 1993 року, спеціалізується саме на повітряному бою. За 11 років спортивної кар'єри моделіст двічи був чемпілном України, а в 1996 році зайняв друге місце на світовому чемпіонаті. Сьогодні Ярослав Кандидат в майстри спорту. Йому 24 роки і він заочно навчається в Національному авіаційному університеті на механічному факультеті. Вважає, що на вибір професії вплинуло те, що з дитинства захопився авіамодельним спортом.
"Приємно, коли приходиш і вже все знаєш, - говорить Ярослав, - тільки згодом набуті в авіамоделюванні практичні знання "обрастають" формулами".
В уявленні більшості людей керівник авіамодельного гуртка - людина старшого (а то й пенсійного) віку. Бачити на цій посаді молодих людей якось незвично, проте такі чоловіки в Україні є і Ярослав - один з них. В Центрі науково-технічної творчості молоді "Шанс", що в місті Вишневому, він не просто спортсмен-авіамоделіст, а й педагог.
До авіамодельного гуртка, яким керує Ярослав, з початку року приходить на зайняття близько тридцяти дітей, а через рік з них лишається 5-6. Як вважає Ярослав на такий великий "відсів" впливає брак фінансування авіамодельного спорту, а ткож те, що немає місця, де можна було б запускати моделі. Адже щоразу вивозити всі тридцять чоловік на аеродром просто не реально. Та й потяг дітей до технічної творчості поменшав. Найбільш активні - учні 5-7 класів, потім, як розповів наш гість, у хлопців змінюються інтереси. Хоча, бувають і винятки. "Є в нас авіамодельна родина - батько Віктор Анатолійович Садомов Майстер спорту міжнародної категорії та сини-близнюки Дмитро та Павло, які вже в 11 років стали Кандидатами в майстри спорту в класі повітряного бою, а на змаганнях виступають і в інших класах".
"Є прислів'я, - продовжує Ярослав, - "хочеш стати тренером - вбий в собі спортсмена". В чомусь воно вірне, адже працюючи керівником гуртка, тренером, на підвищення власних навичок просто не вистачає часу. Найважче в роботі - знайти дітей, яким було б це цікаво займатися авіамоделізмом. Якщо в хлопця є бажання щось створювати власними руками, досягати певних результатів, то з такою дитиною легко працювати, а якщо йому авіамоделізм не цікавий, то примусити силоміць займатися в гуртку не можливо."
Важко не погодитися з такими словами, проте зацікавленість дітей у зайняттях з авіамоделювання чималою мірою залежить і від керівника гуртка. Він повинен так викладати матеріал, щоб дитині захотілося приходити в майстерню знову й знову. Для цього потрібно бути справжнім ентузіастом улюбленої справи. Такі люди, на щастя, ще не превелися, проте самотужки їм працювати досить важко. Потрібна підтримка і не тільки фінансова. Слід усвідомити на всіх рівнях, що вкладаючи сьогодні кошти та зусилля в авіамоделізм, ми відроджуємо науково-технічний потенціал України. Адже як підтверджує практика, багато досвідчених авіамоделістів, в тому числі й герой нашого матеріалу, в майбутньому обирають професію вже у "великій" авіації.
Геннадій Салівон
"Крила України"
|
