 |
|
|
 Статьи
Авіамоделізм тримається лише на ентузіастах
В нашій традиційній рубриці "Зустрічі на стартах" пропонуємо декілька бесід з авіамоделістами, з якими ми поспілкувалися в Києві на кордодромах "Чайки" під час проведення Кубку України, ХІІ Першості України та Першості Всеукраїнських змагань учнівської молоді.
Леонід Олександрович Євмєн`єв. Київ. На цих змаганнях був начальником старту класу F-2D. Спортивну діяльність почав на Буковині. Перший етап Кубку Світу по повітряному бою був проведений в Чернівцях саме, як Осінь Буковини. Засновником цього кубку і був Леонід Олександрович.
- Як Ви пов"язали своє життя з авіамодельним спортом?
З першого класу пішов до авіамодельного гуртка в один з прикордонних районних палаців піонерів, де був чудовий керівник та чудова база. За те що ми посіли перше місце по області нам було подаровано планер АК-2, на якому ми літали. Було багато заборон, але на висоту до 30 метрів ми піднімалися. Всі хлопці мріяли про небо та будували чудові моделі. І літали вони гарно. Потім я пішов у інший спорт і коли в Чернівцях було створено клуб юних техніків, то в ньому було виховане не одне покоління авіамоделістів. Доречи, в Чернівцях за нашою ініціативою було створено перший музей моделізму та космонавтики. Він має велику колекцію стендових моделей.
Біда в тому, що нікому з можновладців моделізм, як вид спорту не потрібен. Коли Сполучені Штати Америки поставили завдання відродити націю, то вони створили практично в кожному селі та місті авіамодельні клуби і за рахунок цього підняли рівень технічної культури своєї нації.
Моделізм виховує культури виробництва. Цей спорт примушує щось робити власними руками. Потрібно вміти працювати з матеріалами. Ми вже втратили великий пласт людей, які могли чомусь навчити молодь. І сьогодні повинні молитися на тих людей, які привозять на змагання дітей.
Я думав, що я вже відійшов від авіамодельного спорту, але якось приїхав на Чайку просто подивитися, все ж таки я 17 років пропрацював у клубі. Після того, як мене тут побачили, то запропонували судити і ось вже п"ятий рік я це роблю, все-ж-таки маю республіканську категорію.
- Хто Ви за професією?
Сам я інженер-механік. Працював в оборонній промисловості. В цей час займаюся системами пожежної безпеки. Багато публікуюся в наукових журналах.
-Як, на Вашу думку, пройшли змагання по бою серед юніорів?
Для мене несподівано. Ті спортсмени на яких я ставив, а саме на Павла Садомова, "вилетів" після перших двох турів. Це було непередбачуваним, а те, що перемогла Ольга Задорожня, це закономірно. Дівчинка працює, працює постійно та наполегливо. Якщо зараз дитину не підтримує родина, якщо немає надійного спонсора, то просунутися буде важко, адже моделізм це дужу дорогий вид спорту.
Константин Чубинський. Харків. Клуб "Горизонт". Другий розряд. Тренер - Юрій Володимирович Яценко.
- Чому Ви вирішили взяти участь в цих змаганнях?
Я знаю, що є такі змагання і вже достатньо брав у них участь і вирішив взяти участь і в цих змаганнях заради цікавості.
- Розраховували на високі результати?
Ні. Я хотів просто взяти участь. Вважаю, що все вдалося і змагання вдалися. Якщо б була хороша погода, то було б набагато краще.
- Давно займаєтесь цим спортом?
З 10 то років, тобто вже п"ятий рік. Починав з будування маленьких моделей тренувальних пілотажних літаків.
- Чи плануєте надалі займатися авіамоделізмом, чи вважаєте це просто дитячим захопленням?
Так я планую цим займатися і надалі. Вважаю авіамодельний спорт серйозною справою.
- Чим він Вас так захопив, що Ви вже п"ять років витрачаєте вільний час, їздите на змагання?
Навіть не знаю, з дитинства захопився. Подобається, щось майструвати власними руками.
- Що Ви можете сказати про Вашого тренера?
Він приділяє нам дуже багато уваги. Це людина, яка, мені відразу сподобалась. Саме завдяки йому я і захопився авіамоделізмом. Він доброзичливий, щирий, досвідчений.
- Скільки часу ви приділяєте авіамоделюванню?
Щодня години по чотири.
- На навчанні в школі це не відображується?
Ні. Вчуся непогано.
- Як друзі та батьки ставляться до такого вашого захоплення?
З повагою, з розумінням.
Володимир Олексійович Кошеверов. Кривий Ріг. Суддя на пілотажному старті. В дитинстві займався авіамоделізмом, зараз бере участь тільки як суддя. Є особистим тренером свого сина, який вже дев"ятий рік займається авіамодельним сортом в домашніх умовах.
- Яких результатів вдалося досягнути Вашому сину?
Олексію зараз 23 роки. За цей час він брав участь в київських змаганнях в 97-98 році, двічи був бронзовим призером в Чемпіонаті України та один раз в 99 році завоював Кубок України в класі пілотажних моделей. Зараз перейшов до змагань серед дорослих спортсменів і входить до десятки кращіх.
Я його намагався приволікти з 6-ти років, але це, мабуть, було зарано. В 14 років у нього виникло таке бажання. Зараз він займається свідомо і ми звертаємося за допомогою до спортсменів з Харкова та Києва. Наприклад, до Андрія та Юрія Яценків. Вони допомагають деякими матеріалами, але основна робота виконується в домашніх умовах. Нажаль у нас не вистачає часу на відвідування клубів, адже він ще навчається в педагогічному університеті. Весь наш спільний вільний час ми намагаємося присвятити тренуванням.
- Як ваша родина ставиться до захоплення двох дорослих чоловіків авіамоделізмом?
У нас мати Алла Миколаївна, хоч і домогосподарка, але такий самий уболівальник та шанувальник цього виду спорту, як і ми самі. В нашому домі бувають дуже багато спортсменів, які приїжджають до Кривого Рогу. А, доречи, щороку у нас проводиться Кубок Кривбасу, на який приїжджають до 130 спортсменів. Організатори забезпечують спортсменам безкоштовне проживання та харчування. Потрібно тільки сплатити дорогу. Мабуть саме тому й наприкінці квітня у нас і збирається так багато учасників. Приїжджають люди практично з усіх регіонів України та з закордону.
- Чи приносить захоплення авіамоделізмом користь у повсякденному житті?
Захоплення авіамоделізмом це, в першу чергу, хобі. Прибутків воно не дає, за виключенням деяких професіоналів, які працюють над виготовленням вузлів, деталей, моделей. Для життя воно приносить величезне моральне задоволення та можливість присвятити себе улюбленій справі. Авіамоделізм - це зв'язок з великою авіацією. Люди, які хворіють авіацією, але не можуть присвяти їй життя, знаходять себе в авіамоделізмі.
Володимир Володимирович Воронін. Полтава. 57 років. Майстер спорту в класі швидкісних моделей.
Авіамоделним спортом я почав займатися з сьомого класу. З початку займався в станції юних натуралістів, яка розташовувалася на другому поверсі, а на першому була станція юних техніків. Якось виходячи після зайнятть, побачив на виході модель літака і загорівся бажанням робити такі моделі сам. А ще на такий вибір вплинуло те, що жили ми в Полтаві на краю міста біля військового аеродрому і я часто бачив бомбардувальники, що злітали.
- Яка ситуація в Полтаві з розвитком авіамоделного спорту?
У нас, десь у 78 році, побудували кордодром. До 90-го року, включно, там проводили обласні змагання, але асфальтове покриття виявилося дуже тонким і почали проростати трава та дерева. Після 90-го року огорожу з кордодрому кудись поцупили, мабуть на якусь автостоянку. Тепер літати там неможливо.
Фінансування зараз практично відсутнє, тому казати, що справи йдуть добре, не можна. Ентузіасти, які залишилися, за власний рахунок їздять на змагання, а наші адміністратори додають результати спортсменів до підсумків своєї діяльності. Чималі витрати на виготовлення моделей - теж за рахунок спортсменів. Все це дуже гальмує розвиток авіамодельного спорту.
Ворчихін Валерій Андрійович. Миколаїв. Інженер-кораблебудівник. Керівник авіамодельного гуртка.
У мене все відбулося майже так само. Я виріс біля аеродрому морської стратегічної бомбардувальної авіації в Миколаєві. Ми з хлопцями почали самі будувати моделі з наборів. Багато чого не розуміли, наприклад, якщо на малюнку була показана нитка, що намотана, ми вважали, що це пружина, але, як могли будували. Біля нас жили авіатори з родинами і ми заразилися любв'ю до авіації. Потім, в школі випадково познайомився, з хлопцями, які займалися в авіамодельних гуртках. Відразу ж без усіляких проблем записався до гуртка і я. Це був приблизно 1959 рік. З того часу і займаюся. Тепер вже керівник гуртка в миколаївському обласному центрі наукво-технічної творчості учнівської молоді і сам навчаю хлопців будувати кордові моделі.
Про те що почав займатися моделізмом не жалкую. Таке захоплення допомагає дітям потім стати інженерами найвищого рівня. Від нас хлопці йдуть вже практично готовими інженерами. А потім у ВУЗах вони отримують теоретичну базу. Багато наших моделістів захистили дисертації і завжди є лідерами в будь-якому колективі і на будь-якому робочому місті, адже вони з дитинства навчені творчо мислити, шукати нові рішення...
- А в Миколаєві в якому стані перебуває авіамодельний спорт?
Якщо сказати увічливо, то в жахливому. Розграбували на металобрухт два кордодроми і дітям просто немає де тренуватися. Огорожі немає, і під час тренування мене не залишає думка, що я можу потрапити до в'язниці. Скаржаться на нас місцеві жителі, адже швидкість моделей досягає 200 кілометрів на годину, а поруч завжди багато дітей. Ми не знаємо як знайти вихід з такого становища.
Наскільки я знаю так ж складна ситуація в судомодельному та автомодельному спорті. Фактично ТСО України це афіша, яка існує для посад, регалій та розграбування того, що залишилося від старої системи.
В Миколаїві всі моделісти вже підписали листа проти голови ТСОУ міста, який фактично знищує моделізм.
Записав Геннадій Салівон
"Крила України"
|
