 |
|
|
 Статьи
Сьогодні в гостях у "Авіамоделізму України" Сергій Панков
Ми продовжуємо знайомити читачів з людьми, для яких будування моделей літаків, зайняття авіамодельним спортом стало не просто хобі, а справою життя. Сьогодні в гостях у “Авіамоделізму України” керівник авіамодельного гуртка Малої Повітряної Академії Сергій Панков, який до того ж є дописувачем нашої газети.
Перший раз мене привів до авіамодельного гуртка клубу юних техніків від заводу Червоний екскаватор мій батько. Моїм першим викладачем був Макєєв Василь Петрович. За рік я побудував першу схематичну модель літака з яким виступив на змаганнях і посів 12 місце по місту. Це з 90 учасників-дітей, що прагнули підняти свої моделі у повітря.
З кожним роком мене все більше захоплював авіамоделізм і я намагався приділяти цьому спорту все більше часу. Після зайнять у школі я рвався до авіамодельного гуртка. Уже без керівника мені видавали ключі від авіамодельної лабораторії і дотримуючи всіх норм та правил я працював самостійно. У 1983р. я дуже сильно захопився моделями повітряного бою і виступив на відкритому кубку чемпіонату м. Києва серед юнаків посівше 5 місце. А вже в 1986р. я виступив як механік, але вже не серед юнаків, а серед дорослих. Мені привласнили 1 розряд з авіамодельного спорту.
Після закінчення школи, коли настав час обирати майбутню професію, я поступив до ПТУ за спеціальністю кресляр – конструктор. Через рік я закінчив училище і зрозумів, що моя робота буде зв'язана з авіамоделізмом а саме з навчанням дітей та підготовкою майбутніх спортсменів.
Через деякий час, вже працючи керівником авіамодельного гуртка, я поступив до педагогічного училища, але заннятия спортом не кинув. Розробляв моделі, навчав дітей піднімати їх у небо. Мій учень – Редько Сергій зайняв друге місце по Україні в класі пілотажних моделей. Але весь цей час не припиняв особистими зайняттями повітряним боєм. Йшла плідна, творча робота, яку я поєднував з навчанням, що мені дуже допомагало.
За різних причин, в тому числі за складної економічної ситуації, що склалася в державі, деякий час викладацькою роботою я не займався, проте про авіамоделі, звісно ж, не забував. Постійно відчував необхідність свого повернення до роботи з дітьми, що мені і вдалося. Зараз я працюю з двома групами по 15 чоловік. Вважаю, що немає нічого кращого ніж, займаючись улюбленою, відчувати, що ти потрібен, передавати власний досвід дітям, адже саме в них наше майбутнє.
Записала Вікторрія Рачок.
|
