 |
|
|
 Статьи
Хто сказав, що авіамоделізм – не спорт?
Сьогодні гість «Авіамоделізму України» майстер спорту з боротьби, майстер авіамодельного спорту Геннадій Леонідович Черкунов.
В дитинстві хотів бути льотчиком, але здоров’я не дозволило. Вирішив стати розвідником. В 1981 році закінчив КВОКУ. Служив в розвідбаті в Тоцьких таборах. Потім майже три роки в Афганістані від командиру розвідвзводу до начальника розвілки полку, потім в Німечині, потім в Закавказзі, закінчив службу в Києві. В запас звільнився у званні полковника. Вважає, що армія дає людині загартованість, стрімління, бажання, а насемперед це самодисціпліна, що в спорті дуже дпомагає.
Ганнадію Леонідовичу, як Ви стали займатися авіамодельним спортом?
В 2000 році заради розваги я купив модель літака та спробував політати. Мені сподобалось і я почав думати про серьйозні зайняття авіамоделізмом, як спортом. Але в мене не було тренера. Знайомі порадили звернутися до Ігоря Григоровича Богуславського, що я і зробив. Так він став моїм тренером.
А тренуватися доводилося часто?
Літали ми дуже багато, куди тільки не виїзджали. З аостанні роки Ігор Григорович мені приділив дуже багато часу. Рівно через два роки у 2002 році я вже виграв Кубок України в класі кордових пілотажних моделей і став майстром спорту. На сьгодні, завдяки нашим спільним зусиллям, я вже дійшов до того рівня, що мене включили до Збірної України. Зрарз докладаю всі зусилля, щоб влітку цього року відлітати на Чемпіонаті Світу в США.
Чому Ви обрали саме кордові пілотажні моделі?
Я спробував все. І радіокеровані пілотажні, і радіокеровані моделі копії, і елктролети, і планера. Але я зрозумів, що в мене є тренер, який допоможе мені здійснити мою мрію стати Чкмпіоном Світу. І останні два роки займаюся тільки кордовим пілотажем.
Справа в тому, що сам я спортсмен, майстер спорту з боротьби і що таке спорт, я добре знаю. Зайнявшись авіамоделізмом, я себе на 20 років омолодив. Я знову потрапив у знайому стихію: змагання, азарт, боротьба, бали, п"єдестал...
Дехто вважає, що авіамоделізм не можна вважати спортом...
Я вам розповів таку історію, мій батько, нажаль вже покійний, який сам був Почесним Ммайстром спорту, чемпіон Радянського Союзу з боротьби, який і мене виховав, як борця, коли ми два року тому запросили його на тренування, подивився на польоти та сказав: "Іграшками зайнявся. Навіщо воно тобі треба, чого тобі не вистачає?". Пройшло рівно пів року і батько вже не пропускав жодних змагань. Він приїзджав на тренування, став уболювати, переживати. Він під час Чемпіонату України підбігав до мене та казав: "Там тебе надурили, два бали недодали!". Він настільки проникся цим спортом, хоча спочатку йому це здавалося смішним та незрозумілим. До того ж, ще коли я в дитинстві, займаючись боротьбою, спробував зайнятися авіамоделізмом, він швиденко поламав мені всі моделі і відрядив на спортивні збори. В останні ж роки життя батько був моїм самим завзятим авіамодельним уболівальником.
А щодо фізичних навантажень, то уявіть собі: спортсмен веде модель зі швидкістю 95 кілометрів на годину, на руку вона тягне із зусиллям близько 10 кілограмів. Таекторія фігур досить складна. Спортсмен повинен мати залізні нерви. Коли заплющуєш очі, рука не повинна тримтіти, все повинно бут чітко.
Не кожен зможе керувати моделлю. Це дійсно спорт, який дає і фізичне і нервове навантаження. На польоти я виходжу так само, як колись виходив на поєдинок. Так само преживаю перемоги та невдачі. Повірте, адже мені є з чим порівняти: авіамоделізм це справжній спорт. Потрібен тренер, потрібні зусилля. Я вдячен долі та Господу Богу, що вони дали мені такого тренера, як Ігор Григорович. Гадаю, що ми ще спробуємо до моїх 50-ти років стати Чемпіонами Світу. Така в нас мрія.
За три роки що ви займаєтесь авіамоделізмом, щось змінилося в цьому виді спорту?
Програма змагань залишилася та ж сама. Єдине, що я можу відмітити з позитивних змін, це те, що Киівська Федерація авіамодельного спорту почала регулярно проводити Чемпіонати та Кубки Києва. Це змагання досить високого рівня з пристойними нагородами. Чим більше змагань, тим краще для спортсменів. Це дає практику, школу майстерності. Уявіть що б було, якщо футболісти грали б тільки два матча на рік?
Геннадій Салівон, «Крила України».
На фото: Геннадій Черкунов та його тренер Ігор Богуславський
|
